Останній птах…

краплини споминів, дощів, туманом мокрим обнімають тишу, букетами весняних снів слова забуті стиха пишу. десь там гуркоче стиха млин, і вітер небо на шматки порозривав. душі повільний часу плин кудись далеко, як жабки у простір знову пострибав… весняний подих на вустах посеред сольданель та снігу так завмира, чи то лиш страх скував тіла в шалену кригу? музичні струни, ноти, звуки, на висоті, на стику світу, вогню та смерті злетілись, як ті круки в небі, цілуючи оту - зелену леді. а в нічному небі зорі сплелись в рунічні письмена, частини ж долі розлетілись хто куди - нема.. одні лише сліди на спалених вустах і на старому снігу вмира останній птах… Великий Бичків, травень 2015