ЧОМУ У КОНИКІВ-СТИБУНЦІВ ВУХА НА КОЛІНАХ. Казка

(для дітей 5-10 років) Всі, звичайно ж, знають, що коники - стрибунці – дуже гарні музиканти. Влітку в лісі, на лузі, на схилах гір звучать справжні концерти, слухаєш – не наслухаєшся. У коників- стрибунців вчать змалечку своїх дітей грати на скрипочках, і серед них немає лінивих та неслухняних. Бо всі маленькі коники – стрибунці розуміють, що треба навчитися грати гарно, інакше ніхто про них не скаже, що ось вони – справжні музики. Жодне свято в лісі, в високій густій травичці не обходиться без вправних скрипалів. А одного разу з нашими музикантами вийшла ось яка історія. Вирішив на лузі один смугастий джміль одружитися. І наречену знайшов на славу – таку собі товстеньку волохату джмелиху. Гостей було стільки, що й не сказать. А яке весілля без музики? Звичайно ж, коники – стрибунці були тут – як – тут. Грали музики аж до вечора. Коли сутінки обгорнули землю, стомлені коники – стрибунці вкрилися листком лопуха та й поснули. Вранці гості прокинулись і відразу ж почали гукати: - Музику, музику давай! Хотіли скрипалі заграти веселу польку – а скрипок немає! Куди поділися, хто взяв? – Ніхто не знає. Що робити? Пішли скрипалі до царя – Великого Зеленого Коника – Стрибунця. Розповіли йому все. Розсердився цар: - Ось які ви роззяви! Як можна було залишити такі чудові інструменти напризволяще? Покричав – покричав цар, та криком справі не поможеш. І наказав цар: -Я, найкращий, найбільший і найзеленіший з усіх коників – стрибунців, наказую: негайно всім музикам виготовити такі скрипочки, щоб поцупити їх було неможливо. І щоб усі коники – стрибунці носили скрипочки з собою. А ще по всьому царству розсилаю гінців, щоб знайшли тих, хто взяв скрипки. Всі коники – стрибунці погодились, що то був дуже мудрий наказ. І дружньо взялися до справи. Виготовили такі скрипки – всім на заздрість. На одному крильці – струни, а на іншому – смичок. Тепер вже не загубиться така скрипка ніколи. І звучать нові скрипки веселіше і голосніше, ніж старі. Багато радості було у жучків, павучків та мушок. Адже знову на луках залунала чудесна ніжна музика. А гінці Великого Зеленого Коника – Стрибунця надаремно часу не гаяли. І знайшли украдені скрипки. Як виявилось, їх вночі взяли під лопухом цвіркуни. А щоб у них не могли відібрати скрипки назад, поховались у домівках людей. Сидять собі за теплою піччю і грають тихесенько на скрипочках. І ніколи не виходять на вулицю, бояться коників – стрибунців. Того не знали вони, що зовсім не сердяться на них коники – стрибунці. - Ну і що з того, що захотілося цвіркунам стати музикантами,- думали добрі коники – стрибунці, - тільки навіщо ж було брати скрипочки без дозволу? Попрохали б нас, ми б їм скрипки подарували, а собі зробили інші. І коники – стрибунці весело грають на своїх нових скрипочках, проте все – таки не забувають про ту ніч, коли залишилися вони без своїх інструментів. Тому у них і вуха на колінах – щоб якнайближче були до крилець, де нові скрипки прикріплені. Так надійніше.