ми починаємо дихати віршами

ми, може, й не всі геніальні, але схиблені точно без винятку. коли повітря замало для подиху, ми починаємо дихати віршами світлими і темними, сильними і ніжними, холодними й гарячими рядками. нас огортають думки павутиною, кидають на руки важезні кайдани, неначе у нас забагато свободи... простими словами ми не говоримо, вірші наші - кров із поранених душ і щодня, як приречені, себе і таких, як самі, лікуємо рядками щирими, що надто вже схожі на ключ. вони відкривають кайдани і враз - ми звільняємось, неначе прорвались крізь темряву до зірок. віршами дихаємо, живемо, народжуємось і помираємо, і ними ж пронизаний наш перший і наш останній крок.