Poesia

Десь мчитьтебе потяг в холодну осінню столицю, Щоб свіжим і зимним вітром на ранок в лице. Які почуття ти тепер у душі відчуваєш, Навідавшись знову в прокурене місто ось це? Де стільки колись від тебе й по тобі лишилось, Де стільки людей пам’ятають твоє ім’я, Скільки в тобі у середині в світі змінилось? Як багато тепер про тебе не знаю я? Старі вулички за тобою, звісно, не скучили, Занадто древні вони щоб за кимось скучать, Але і для тебе колисьтут пісні звучали, На замковій місто мало тобі заспівать. Та зараз ще поки ти, випивши чаю терпкого, Стуливши повіки, лежиш на своїй двадцятій, І поки ти зовсім не відчуваєш нічого, Окрім ностальгії в душі своїй зім’ятій.