Солодка ніч , кілька вдалих фраз. Завтра спробуємо ще раз. Знову ми самі, наодинці в темноті, голі і пусті Віє ароматом кави з іншої кімнати. Всі ті самі слова, якось набридло говорити. Мабуть кортить тобі без слів це все знову повторити. Просто вбити. Чи не так? а як? Хіба не так? Посміхнись, заплач, просто подай мені знак. Ти корчиш із себе дурепу, спеціально щоб показати йому що ти щаслива, а коли насправді тобі хочеться кричати і плакати і топитись у цих сльозах. Він практично робить те саме, просто іншими словами. Тільки ні ти , ні вона про це ніколи не дізнається. Ковтай цю ніч... Я сьогодні схожий на дощ І мене так сьогодні багато Зайду в гості до кожного І ви відчуєте на собі втрату. Хто придумав цю казку Той протер усі свої сліди Хто не знає ласки Тому більше нікуди піти... Заблудившись під одіялом, твоя душа заспокоїлась. В тебе так багато імен. А він тебе лише називав одним. Просто ти на це уваги не звертала, мабуть тобі було мало. Твої сліди заблудились в темряві, а ти сама блукаєш по знайомих місцях. Тобі все знайоме. Тільки губишся ти щодня у наповпі та глибині цього міста. Добре що ти тоді пішла не попрощавшись. Хто намалював тобі ці губи? Чому розпустила волосся? Чому тебе так часто нудить? Це ж лише замкнутий простір. Ні ти , ні я тай ніхто інший Більше не почує цю історію Все що є , тепер не стане більшим На цій розбитій території... Ось і все. Все підійшло до кінця. І коли концерт закінчився, всі почали розходитись. Тільки ти стояла непорушно. Очікуючи на щось. Тільки нікого вже не було. Ні твоєї душі, ні твоїх друзів, нікого в серці, не було серця... Ти залишилась одна... Кілька вдалих фраз Пара точних рим Ти ковтаєш час Я малюю грим... Декілька ночей Сто забутих днів Я боюсь твоїх очей Ти малюєш гнів... Вічна та любовь Де існуєш ти В жилах стине кров Постій біля мети... Забудь усі слова Зітри мої сліди Спотворилась вона Куди тепер іти...?