Це таке дивне почуття. Змінився весь внутрішній світ. Повністю.І тебе охопив страх, охопило кохання щастя та великий шматочок смутку. Ось ти сидів собі з друзями в парку, говорив. Почувався вільним,наполовину щасливим. У тут телефонує телефон. Ти бачиш знайомий номер, адже цей номер вкарбувався в твої пам'яті навіки. Адже це її номер. Тої самої дівчини, яка розтоптала душу, вбила серце. Серце віджило. Воно трохи отямилось. А тут знов... І воно зново помирає. Настають пусті дні та холодні темні ночі. А ти вже з друзями не говориш. Тобі вже на них байдуже. Ти лише думаєш тільки про неї. Яка знову дала про себе знати. І ти сидиш на тій лекції, такий, що ніби хтось помер. Не чуючи друзів, не бачачи незнайомих, не хочучи нічого. І байдуже стає на все. Серце знову має надію. Має шанс наповнитись коханням, як колись. Але це лише пусті ілюзії, недосяжні мрії. Це ніби приємний сон. І ти пригнічуєшся. Стаєш тінью для суспільства. Тебе розриває. Душа репетує, серце плаче, мозок скаженіє. І ти починаєш відчувати печаль, яка ніколи не пройде. Це твоя нова дівчина - вічна печаль. І ти приходиш додому. Без настрою сідаєш вчитися. Думки про неї не проходять, вони не хочуть іти геть. Їм добре тебе мучити. Штовхають на безглузді вчинки. Пройде день. Ти заспокоєшся. Вдінеш маску щастя, вічливості, доброти, спокою, щирості, чесності, поваги та будеш усім усміхатися. Люди тебе люблять, за те що ти хороший. Але їм ніколи не дізнатись, що у тобі вже давно все вимерло. Там нічого немає. Лише блукає холодний вітер. Пустота. У тобі вже нічого немає.Обірвалась гітарна струна щастя...все...