Майстрові слова невизнання не страшне наче пустеля...

Майстрові слова невизнання не страшне наче пустеля, бо посеред людської пустоти слова лиш справжні спраглим за джерела і дереву з ідеї прорости. В безоднях, в безнадіях, там де мрії — знецінились мов висохлі моря, лиш той не пропаде, в кого в душі — ріки поезії, і береги добра. Як сотворити із нічого щось живе — заклав Творець у дивний дар поета. З самоосмислення першооснови небуття з’явилося, заколосилося усе. Так літератора перо — випише гори, і поля, і зорі… Матеріальні сяйва міст мов міражі, без світла мудрих слів погаснуть неживі. А у пустелях розцвітуть сади — невиданих літературних див.