Пробач мені, дружбо

Забула, пробач мені, зірко... А плекалося ж на добро, Як я дарувала йому світло, Як я зволікала з тавром. Спустилась мудрість на втьоки – Струїлась навіки ревністю... Добро ж – на всі штири боки – У слід за його взаємністю. Забула, пробач мені, дружбо, А ростила ж тебе навічно, як він дарував мені крила, як він зволікав комічно... Але витримка і його покинула, І зізнався він... (тепер же соромиться). То любов – крізь заборони линула... А минає – і дружба зводиться.