Те,чого не скажу завтра

Я пишу тобі,мій дорогий сину! Надалі я звертатимусь до тебе без імені. Оскільки я не знаю яке ім'я в майбутньому ми тобі подаримо разом із твоєю матір'ю,якої я ще не зустрів! А можливо і ніколи не побачу тебе, як і твоєї матері. Світ настільки неочікуваний,що я й сам не помічаю, як часто перечу своїм вчорашнім увіренням. Коли вчорашній смуток стає радістю,а сьогоднішня радість завтрашнім смутком. Тому пишу зараз, поки не ще не встиг звинуватити себе в насильстві свого розуму, і все що сидить в душі відображу в цих рядках. Дорікання будуть завтра,а сьогодні - я напишу те,чого мабуть через багато років не зможу тобі сказати. Ти знай, в мене не так багато гріхів через які я б став тебе обмежувати в чомусь, та не так багато досвіду, якого зміг би тобі передати в даний момент. Навіть знаючи що ти ніколи цього не прочитаєш. А все це написане буде просто запереченням моїй совісті... Почнемо з того,що ти народишся. Буде це ранок чи вечір,день чи ніч. Ти народишся. І це будуть найпрекрасніша мить мого життя. І радість ця загострить всі хороші якості в мені. Та це тільки на певний період часу. Твоя ж мати отримуватиме квіти від мене весь цей час,кожного дня,допоки вистачить мені цієї втіхи. Та з часом це внормується,пройшовши всім знайому типізацію сімейних стосунків. Не те щоб я зовсім не романтик, просто згодом все стане типовим.Та до цього,ми з твоєю матір'ю наввипередки будемо старатись няньчити тебе,при цьому даючи тобі чим більше всього що ти потребуватимеш,навіть більше, як матеріально так і морально. Я ніколи не стану ховати від тебе якихось секретів і довіра наша грунтуватиметься на розумінні один одного та чесності. Наші розмови триватимуть годинами і не важно скільки тобі буде,5,10,20. Я завжди старатимусь знайти позитивну тему для розмови. Навіть дивлячись своїми великими очима на мене в кілька місяців,я знатиму - ти мене розумієш. Можливо тобі подобатиметься музика і я зроблю все для цього. Оскільки я свій час цього не отримав. Я приходитиму на всі твої концерти і вже з маленької сцени,ти будеш моїм "кумиром". А можливо твої здібності будуть схильні до спорту. Любові до якого я за свої хвилини життя не знайшов. Та це ніяк не вплине на твоє виховання, навіть в 30-40р я впевнений, що разом ми й тут прорвемось. Коли прийде час вибору твоєї професії я повністю покладусь на тебе і твої здібності, звісно скажу свою думку,але вона буде відштовхуватись від твоєї. Тому,що б ти не обрав, я тебе підтримаю. Так спливатимуть роки, і скоріш за все,я вже рідше бачитиму тебе, але любов до тебе не згасатиме,а навпаки - збільшуватиметься,через інтригу очікувань. Хоч при зустрічі ти цього не помічатимеш, бо й вигляду цього я не подам. Натомість зустрічатиму тебе тільки з посмішкою на лиці,та міцно потиснувши тобі руку. А в душі, від самого серця литимуться сльози,сльози радості. ... Ми мріємо про одне,будуємо плани,готуємо себе і наше оточення до цього. Та коли настає очікуваний момент, всьому цьому приходить крах. Все руйнується,все провалюється в прірву. Натомість з'являються нові принципи та інтереси. А все те, чого ми так бажали - просто стає надокучливим непотребом! Йдучи дорогою життя викидаєм серце в бруд, натомість вставляєм камінь. Адже так нам легше,ми не відчуваємо болі,але й не відчуваємо щастя. Ми боїмося щось відчувати в цьому житті. І просто йдемо, затопчуючи на шляху серця дорогих та близьких нам людей. Заставив і їх, як і себе - нічого не відчувати... (c) Андрій Петльований