Нічні метелики (Казка для дорослих)

Сью вже вкотре натиснула кнопку дзвінка, але Том чомусь не відчиняв. Дівчинка знову стала на пальці, щоб дотягнутися до клямки, але так і не встигла знову подзвонити - масивні дубові двері рвучко відчинилися, ледь не збивши її з ніг. На порозі стояв усміхнений Том. «Чому не заходиш?» – спитав хлопчик, а його рот знову розплився в усмішці. – «І як все-таки добре, що ти сьогодні ночуватимеш в мене!..» Але раптом із-за дверей визирнуло обличчя місіс Стюарт, і вона з солодкою посмішкою запросила Сью в кімнату. Дівчинка скинула свій старенький плащ, який не надто захищав в дощову погоду, і акуратно повісила його на маленький вішачок у вітальні. «Проходь сюди, Сью!» - вигукнув Том. – «Я маю тобі дещо показати.» Вона швидкими кроками зайшла до кімнати друга. Враз її засліпило сонячне проміння, тому вона не одразу розгледіла величезну картонну коробку, яка стояла на вишуканому журнальному столику з вигнутими ніжками. - Що в цій коробці? – вирвалося в дівчати. - А ти як думаєш? – відмахнувся хлопчина. - Ну, не знаю... Може, горішки? - Та ні ж бо! Там – метелики! Такі бридкі, з сірими крильцями. Фе! Мама їх називає нічними. А я їх просто ненавиджу. Вони такі гидкі! А ще мій дідусь завжди дає мені цукерку за кожного зловленого страховиська. ...І знову ця жінка з медовою огидною усмішкою! Цього разу вона покликала до себе Тома і наказала йому передати щось дідусеві. Тим часом Сьюзі пішла вглиб кімнати, наблизилась впритул до столика і спробувала відкрити той величезний ящик, але їй це ніяк не вдавалося. Вона намагалась зі всіх сил, однак тільки поранила пальці. Том прибіг весь захеканий і покликав дівчину у ванну - мити руки, адже вона торкалась коробки. Всі зібрались вечеряти. Сидячи за велетенським круглим столом, дівча мовчки втупилось в тарілку. На мить їй здалося, що там сидять метелики і ревно благають про допомогу. Сьюзі приготували на ніч кімнату вкінці довгого темного коридору. Спальня була справді гарною, але найбільше дівчинку приваблювало величезне вікно з напрочуд прозорими шибками. Чомусь їй довго не вдавалося заснути, вона крутилася, губила ковдру, вмощувалась якнайзручніше, але сон до неї не йшов – їй вдавалося лише задрімати на кілька хвилин. Прокинувшись уночі, Сью тихенько піднялася з ліжка, підбігла навшпиньки до дверей, а далі стрімголов помчала коридором. Знайшовши хлопчикову кімнату, вона проникла туди, схопила величезну страшну коробку і притулила її до грудей. Потім вона повернулася в свою кімнату і навстіж відчинила вікно. Свіже повітря наповнило кімнату. Вже не було того нудотно-солодкого запаху, награних посмішок і улесливості. З останніх сил дівчинка роздерла картонну пастку і випустила комашок на волю. Нічні метелики підлітали високо-високо, але потім обов’язково поверталися і цілували ніжні й тендітні дівчачі долоньки. В кімнаті стало зовсім свіжо, а метелики все кружляли і кружляли, радіючи вільному польоту... Дівчинка стояла, притулившись до шибки, і мовчки дивилася вдалечінь. В її очах можна було розгледіти дивне сяйво… - Слухай, а що в цій коробці? - Не знаю, горішки, напевно...