Безмір дум

Тихе небо безхмарне. Осінь на кінчиках пальців - безмір дум одиноких, як щойно родились на світ. А депресія, знай, хоче із серцем погратись, беручи у полон моє тіло - квітуючий цвіт... Трохи згодом думки позриваються птахом із неба, - випадково від вітру до долу прийде листопад. Вистачає всього... брешу... я так хочу до те́бе, до очей, до зіниць... тільки час не за нас.