п

мені вперше по-справжньому страшно забути як вимикаються двері щодень оповитий туманом якою ж буде та вечеря здавалося б все пам*ятаєш і ніцше і канта і будду теорію мертвих субстанцій загиблих на схилах Везувію щодня я ще далі від сенсу і чутно той стукіт у замкнені двері здавалося б це темне минуле загнало мене у печеру ці рани порізи і шрами розбиті коліна поламані пальці здавалося б ти вже нічого не вартий живеш повсякчас у прострації