Wiersz

Молилась жінка в монастирських стінах, Одна така з вуаллю на лиці, І сипав сніг, і тихо бовваніли Хрести соборні, мов старці сліпі. А вечір дихав сірими туманами, Лишав вологу на вітражнім склі. Кидалось сонце багряними барвами, Молитись йшли натомлені ченці. Вона сиділа у самому краю, І не хрестилась, просто лиш була, Ще пам'ятала як казав:"Вінчаю" Старий священник, чи то вже зі сна? Така печаль буває у людини, Що вже із світом цим прощається, Коли ішла по вулиці то в спину Казали їй:"Поглянь пішла Цвєтаєва". © Ігор Кордис. 13.12.2013.