Паперовий літак

Замучені папери розляглись переді мною, Не бути їм ніколи літачками, Тому що вже заповнені рядками, Думками, що стоять в душі горою. Не здвигнеться, натомість добавляючи лиш тонни, Що вибрати? Тут пан або пропав. Настільки до душі мені припав, Що після цих очей я ледь притомна. І як би не було, та не смій мені казати, Що я не вчусь на своїх помилках. Востаннє я стою на цих граблях, В майбутньому їх буду оминати. Тепер я розумію - спеціально все робив, Такий собі сердечний псевдо вчитель. Насправді ж просто грізно-гордовитий, Щодня мене вбивав, але не вбив. Я просто твердо знала, що завжди не буде так, Проте ніколи не була пророком. Віршем зцілилась, і тепер високо Кружляє паперовий мій літак.