дроти, кілометри, міста

Іноді буває так гірко, що аж обертом йде голова. Забуваю навіть про те, що скрипуча підлога. І крадуся надвір, щоб тільки побути сама. Я давно вже забула, як обіймає свобода. А між нами дроти, кілометри, міста, Розпач, кохання і дурна непокора. Я пам'ятаю запах твоїх брутальних тату, І по звичці заварюю дві чашки кави. Просто колись зірвуся і до тебе пішки, блять, побіжу, Щоб лиш відчути твій голос трішки картавий. Я клянуся, що я і в сніги добреду. Я досі кохаю тебе. Ти чуєш ? Кохаю! Я здалася без тебе, хоч іноді й досі сміюсь. ...алкоголь, гіркі сльози і твій пекучий Parlіament. Ти ж знаєш — я панічно сама бути боюсь. А без тебе усе розвалилось, бо ти мій фундамент. Я до тебе, тобі і про тебе молюсь. Я пам'ятаю відбитків пальців твоїх рідний орнамент. Мої вікна виходять на північ. Я б забила їх нахуй цвяхами! Я без тебе вмираю, загасаю, спиваюся. І своїми важкими, дурними руками Я вірші тобі пи'шу, чим із себе знущаюся. Я б ділилась з тобою усім — серцем, повітрям, ключами. І писала б в приватні тобі, але... Відповідь знаю й тому задихаюся. Кілометри, дроти, потяги і міста, І смердючі купе, залапані довгими пальцями. Ти ж знаєш — я панічно боюся бути сама . А ти десь в обіймах чужих покидаєшся. Кілометри, дроти, потяги. Я сама. Купе замусолені і запальничка знов не підпалиться. Ти про мене забув, як забувають парасолі в метро. А в мені міста, дроти, сірники, кілометри. Нещасливе знімала я про себе й про тебе кіно, У кінці героїня повинна померти. Хоча герою давно-давно це все одно, Залишається надіслати на прощання лиш "Бувай" у пустому конверті.