Вірш

Я милувався тим, що бачив. Дивився, прямо в сині очі. А в них слова читав гарячі – Я не люблю, хоч дуже хочу! Але ж, як я її бажаю! Це почуття в усьому тілі! Я не живу – її кохаю! І очі ці, не просто милі! Я одержимий, божевільний, Уже не я, і вже не свій! У цьому, зовсім я не винний. Та все ж, кажу - спасибі їй! Її очам, в які пірнувши, Відчув я сенс свого життя. В моря безмежні зазирнувши, Пішов у блуд, без вороття! Я милувався тим, що бачив. В очах її, є теж бажання! Відмову їй я вже пробачив. Вона ж, не пізнає кохання!