вже не до писанини й даремних сліз

А знаєш вже не до писанини й даремних сліз, хочеться заповнити лиш жахливу порожнечу в серці, зламався знову той чарівний механізм й, здається , скоро втрачу всю свою відвертість ... Годинник каже,що вже час кудись іти. а я немов бетонний стовп стою на місці. чомусь завжди боялася зими, вона приносила лише погані вісті... Як миша загнана лихим котом в куток, ховаюся сама й ховаю свою душу і так втомилась від усіх пліток, напевно серце я своє колись засушу....