Мої три рядки

Твоє дихання рівне. А моє, ніби зі стукотом серця хоче вирватись на волю Та не може… Це так дивно спостерігати Заціпеніння рук, Що ще вчора мене обіймали… Зрозуміло лиш те, Що заховавшись під ковдру – Я замерзну залишившись одна… І не дивно, Що ти зараз смієшся. Адже в тебе я ще раз одна не остання… І може дивно тобі буде це чути, Але щастя моє лиш в тобі. І по іншому вже не буде. Я ж бо всю любов, всі страждання – Все, що в мені присвячую лиш тобі… Так, тобі – тобі … А чи варто, Робити такі пожертви - Заради нічого? І не спитаєшся навіть ні в кого -бо всі такі ж як і я. Тонуть в безвиході! І летять вниз, без крил своїх небесних думок. Ну давай, тисни на курок! Я стрибну в морок І ти, вже мене не побачиш. Можливо і вже не почуєш, Бо рота закрию і голос утрачу У вирії шалених вимог… Самовизнання… Так, саме це всім і потрібно… Не отримають люди – все вже добігло кінця.