НАПЕВНЕ, ЦЕ ОСІНЬ

Це осінь, Ольго, осінь… Василь Герасим’юк Ще б раз озирнутись у дверях печалі, Поринути в золото спогадів милих… Та вчора щось гуси так тоскно кричали І нас залишали у світі безкрилих. Це осінь, коханий. Це дощ — не розлука. Це вітер — не стогін. Це мряка — не втрата. Це гілка у шибку настирливо стука. Це просто холодна у склянці гербата. Це осінь, єдиний, повторена всоте, І знову сумна, золота і безмежна. І знову птахи підкоряють висоти, А нас залишають у світі залежних. І крик журавлиний Левка і Богдана У небі похмурому виразно чути. І щось до очей підпливає, коханий… Напевне, це осінь… Напевне, це смуток…