Посеред ночi..

А знаєш, мабуть, так і має бути, О те не ясне, що як вітер в голові, Що часто бачиш уві сні, Таке близьке тобі й таке далеке.. Й не зрозумiти мову цих свiтiв. I почуття один вiд одного рiзняться. Подумать тiльки, ти - лише людина, А скiльки суперечностей в тобi! То плачеш ти, незнаючи вiдради, а ось, смiєшся, наче й не було Розмазаної туші та помади, І кажеш, що було, те загуло. І зрозумiти як мені тебе, Коли сама себе не знаєш та й не хочеш. А я курю цигарки серед ночі, Ховаю втому змучених очей... Речей.. Речей твоїх у мене повен дім. Точніше, вся душа ними забита. А я чим далі, тим більше розбитий... Я одинокий, наче колізей.. Твоїм. Я поглядом твоїм прикриюсь, Якщо дозволиш. Теплим. Хоч на мить. І знову споглядатиму на місто, яке ховає нас, а саме спить..