Перейти до вмісту

ЛітератураВірш

Лелеки стиха воркували

Лелеки стиха воркували, мабуть голубки краще написати. Та хочу я щоб воркували - саме ті лелеки, тіла яких бездиханно лежать у моїх ніг, як сніг, лише червоні плямки на полотні, В тіні. А я дивлюсь на світ За склом буденності моєї. Була моя, тепер померла на руках - Як просто знак, Що все колись кінчається в житті… Не можна жить лише у снах Є ще лелеки вбиті у ногах. А я стою, а може іл. Лечу у німоті В далеке за майбутнє, В минуле. Таке собі життя без мене. Без крапок і крові Залишити собі зимне Чи ні? Мабуть обличчя звіра краще буде - Як в Юди, Що теж втікав від своїх слів Сполохавши думки Сади, Свої діла. Стоп, кажу я! Де розум мій, невже отам лежить В траві поміж лелеки? Що кровлю оросили мої кеди. Невже так жить, Без посмішки, без подиху гірського? До стелі прикипіти буденною І сірою істотою міського Постмодерну? Чи стерню! Чим душ в стромити в серце На одинці? Та не собі, а птахам мертвим на ялинці, Тіла їх насміх почепити, Щоб весело було Ще можна роздягтись І в танці дикім навколо дерева кружить Невже так жить? Чи просто кулю та не в лелек? Нехай собі летять, А в моїх ніг не мов той глек Думки мої лежать…

Автор

Коментарі