забуваємо про власні страхи і помисли,
втрачаємо все, що було і все, що є,
не згадуючи навіть ім'я своє.
Маримо втраченими надіями,
сонними артеріями та небаченими видіннями,
гарячими зірками і невагомим простором,
болем в сонячному сплетінні та протягом.
Невтямно тяжкими сполучними знаками
ми сполучаємось наче кисень і манган.
І лише холодними взаємодіями простору
згадуєм минуле, свій біль і острах.
Ділимось з світом нездійсненними мріями,
відкритим небом і чорними тінями,
власним життям, чиїмось бажанням,
твердим наміром і не завжди коханням.
Вільні птиці сколихнуть повітря,
на вулиці усе вже зовсім не літнє,
збираються на зиму великі зграї,
взимку життя завжди безкрає.
#poetry
20/09/14
Lialka
2
0
18
Поезія | Версія для читання 27 вер 2014 о 17:16
Подібні роботи
