Я боюсь щодня тебе втрачати...
Хочеш я впаду тобі в коліна?
Тільки не іди з тієї хати,
Де ще спить солодким сном дитина.

Я боюсь щодня тебе чекати,
Я молю, залишся хоч для сина.
Нащо зараз йдеш ти помирати?..
Не твоя була в тому провина...

Не вдягай прокляті камуфляжі,
Не шукай притулку своїй зброї.
Не іди, де смерть вже на сторожі,
Не знайдеш в її обіймах волі.

Не цілуй прощально мої скроні,
Не відходь на відстань недосяжну,
Я не довіряю твоїй броні,
Їй мої тривоги неосяжні..

Ти спасеш Заморену віками
Й не одну налякану людину,
Але як змиритись з тими днями,
Що прийдуть без тебе у родину?!..
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 01 лис 2014 о 03:19
Показати всі коментарі (5)
Amster_Dama, спасибі
08 лис 2014 о 00:28
story, дякую)
08 лис 2014 о 00:28
Анонім Критика
Батько збирається йти на війну, залишивши жінку та дитину, жінка живе у щоденному страху, боячись його втратити, не знає, як житиме без нього - типова ситуація, але яка вона болісна. Написано досить тремтливо, зворушує душу, спонукає до співпереживання. Автором вдало відтворено емоції й почуття, це поезія, "пережита автором".
14 гру 2015 о 20:55
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024