Балада про те як з неба зникли зорі

Там за небокраєм
Коли земля вкривалася теплим гаєм
Коли квакали жаби
Й жуки стрибали в ями
Тоді в безмежних небесах
Зірок було як в дитячих снах
Напевно Господь взяв зі своїх мисок
Срібний й дивовижний той пісок
Й частинками душі
Розсипав їх по всій космічній глибині
І було тоді у місячній долині
Не скажу як звали та вона є й понині
Протікала річка сильна
Красива , й до безтями пильна
Опускались в її води
як було за тої моди ,
соні верби і берези
там була частинка їх трапези .
Й ось у тій долині
Яка ще є понині
Ішов хлопчина молодий
Поглянути на нічний край свій
Присівши під вербою
Та похитавши головою
Став на зорі поглядати
Колись на п’яний спір намагався він їх зрахувати
Програв , і що ? Довелось борги вертати .
Та зараз він вирішив просто ними милуватися
Це краще ніж в сірі стіни углиблятися .
Було все добре , та щось не так
Й ось на небі він побачив знак
Зоря впала .
Та хіба вона дозвіл на це мала ?
Й здавалося б що з того ?
На небі ще зірок ого !
Та через секунди дві
Страх заграв в крові
Зорі посипались дощем ,
Невже це стане судним днем ?
І ось , коли закінчився зорепад
На землі стало невпопад
Темрява окутала долину ,
Та що долину , всю країну
Ні , весь світ !

Місяць лиш залишився на місті ,
Та хоч він ближче до землі
Йому не вистачає світлості
Й все стало як в млі .
Хлопчина що під вербою сидів
Подумав що він здурів .
Та провіривши розсудок
Переконавшись в чистоті “чи кушок”
Встав на ноги ,й давай кричать
Може відгукнеться якась місцева знать
- Ей люди є хто живий ?
Будь то добрий чи злий .
А в відповідь почув лиш тишину
Напевно космос в обнімку сну
- Людей немає , та я тут
Пролунав затягнутий й старий звук
- Хто тут ?
- Я та в якій ти змивав грязь зі своїх рук
Я річка місячної долини
Яка бачить цвіт вербини і калини
Хлопець відразу занімів
Й подумав що все ж здурів
- Чому ж ти позамовкав ?
Невже через те що голос природи пізнав ?
- Напевно я здурів ,
Через це нічого тобі не відповів
Хоч й невпевнений був що не бачить сну
Та мовив до річки місячної долини
В якій текли віковічні мудрості глибини
- Повідай мені про те що сталось
Щоб моє серце не страхалось
Куди зникли з неба зорі ?
Чи вони втопилися у морі ?
Або вирішили коротким сном спочити
Або не дай Бог вмерти ?
У відповідь річка вирішила всю правду розказати
Й дорогу до спасіння нічного неба показати
- Природу зірок я сама не знаю
Та про легенду їхню тобі повідаю
Коли світ був ще немовлям
А душа світу тендітним кошеням
Його населяли дивні створіння
Ніхто б не повірив що в Бога є такі творіння
Гігантські змії і дракони
Ящірки великі як слони
Та ще багато того , що не передати словами
Воно було так давніми днями
Та людина зрозуміла в чому її сила
Й чим в Господніх очах вона мила
Їй дана влада
панувати над звіриною
І хоч дивна ця балада
Правда в ній стоїть горою
Та магічні істоти не змогли змиритись
З тим що доведеться перед людиною покоритись
Й почалась війна
Велика й страшна
Довго вона йшла
Й досі б не пройшла
Якби одного разу
Зірвався наче з сказу
Головний дракон
Поставивши на “кон”
Долю всіх магічних тих створінь
Й хоч було багато в нього вояки вмінь
Потрапив до людей в полон
Думав зможе стерпіти це ,
Та люди наварили самогон
Й випивши скрутили у кільце
Не зміг тоді головний дракон терпіти
Й хоч з хвостом у роті важко говорити
Він запропонував мир
А вони в честь цього закатали пір
Та мир був не довговічний
А семитисячолітній
Й всю магічні створіння
Мали дивне вміння
Полетіти за небокрай
Й зіркою освітити наш земельний край
Та як бачиш пройшли сім тисяч років
І настав час предкових уроків
Тому порада хлопче
Будь на мову свою коротше
Часу мало
Сповісти королям земним
Чому воїнство небесне позникало
Й готуйтесь до війни з ним
На останок скажи як тебе звати
Який іменем тебе прозвала мати
І як за давньою традицією
Незазначеною коаліцією
Того з ким говорила річка звуть Іваном
Така в казках їх доля , бути героєм гадом .
- Темрява навколо
Ступлю неправильно й смерть здавить наді мною коло
Що робити щоб все не йшло на шкереберть ?
Мовив хлопець до річки місячної долини
А вона черпнула мудрості з глибини
Відповіла спокійно
Й авжеж розумно
- Зірок немає ,
та місяць є
Хоч його світла мало
Та для тебе дуже вдало
Що його світло купається в моїх глибинах
Й відбивається по близьких вершинах
Й іди за течією
Ти моєю
Там знайдеш ти місто
Тому нарядися урочисто
Та й іди до короля
Поясни що на кону вся земля
А далі думай вже ти сам
Давай мчись по всім парам .
Зробив Іван як веліла річка місячної долини
Повірив він у мудрість її глибини
Й в темряві біля води ступав
Багато раз він впав
Та все ж дібрався до міста
Навколо якого гори були як з тіста
Місяць сходив на вершину храму
Який лікував світу дитячу рану
Високий й сильний мур
Через який не пробереться навіть щур
Місто освітлювалось вогнем
В надії що стане світло днем
Було чути шум й виття
Кругом брязкало сміття
Івана в місто з легкістю впустили
А він відразу до короля помчався щосили
Та в того була нарада
А на ній повно всякого брутального стада
Довелося би чекати ранку
Та Іван не збирався спати на ганку .
Тому ставши вище всіх
Закричав як тільки зміг :
- Ей хто чує відкликнись
І до слів моїх прислухайсь
Бо я знаю чому зникли зорі
Й вони не втопилися в морі
І розповів всю правду Іванко
Хоч й було гірко .
Зачався тоді великий шум
Спорили чи є в Івана розум
Якби на небі було багато зірок
А нічна павутина не скинула своїх ниток
Вони б почули шум
Про те що є в Івана розум
Почула шум королівська нарада
Й вирішила повісити гада
Який бентежить тут людей
Й крикнув йому король : - Ей
Хто підбурює народ ?
Який вчора тільки копав огород
А сьогодні не побачить світлий небозвід
А ну принесіть мені звіт !
Весь народ позамовкав
Дехто й до домівок повтікав
Люди показали пальцем на Іванка
Й шепнули що в нього лихорадка
Король оглянувши хлопча
Вирішив що його шиї не хватає меча
Та був він добрий
Хоч в літах і непроворний
Людську душу він добре знав
Тому Івану так сказав :
- Розкажи що знаєш
Й доведи що нічого не ховаєш
Якщо доведеш що говориш правду
я на зустріч з короною в руках піду
а якщо неправдою все виявиться
хтось без голови своєї залишиться .

Поділився Іван історією
Та вона здалася лише теорією
Бо доказів ще не було
Невже життя Івана пропало ?
Хлопець зрозумів що життя його на волосині
Та як ж виплутатись нині ?
Кат з сокирою підійшов
Невже Іван тут смерть знайшов ?
Та як ранкова зоря зійшла
Так думка рясна в голову прийшла
- У мене свідок є !
Хай його голос вас не мине .
Сказав Іван й закричав до річки місячної долини
В якій текли мудрості глибини
- Річка , річка відізвись
На моє горе повернись
А річка то мовчить
Можливо вона вже спить ?
- Річка , річка відізвись
На моє прохання навернись .
А річка то мовчить
Кат вже готується Івана вбити
Заграло сяйво сокири
В сяйві місячної сили
Хотів кат вже рубати
Та річка відізвалась наче мати
- Я підтверджую усі його слова ,
Бо то моя мова
Та що робити далі я не знаю
Й взагалі я поспішаю
Всі люди позамовкали
Невже й вони голос природи пізнали ?
Всі мовчать
Немає сили слова хоч сказати
А сонце над небокраєм встало
Розвіяти темряву проміння своє послало
й під цю ніжну картину
промовив дід народу наче сину
- Я знаю що потрібно нам робити
Бо без зірок на небі неможна жити
В сніжному королівстві
В північному місті
Де ліса ще в вдівстві
А білосніжні гори схожі на кісті
На одній з драконнячих гір
Живе той чиї знання не знають мір
В царських бібліотеках є дід
За яким лащиться в слід
Довга борода
Король у відповідь : - О да !
Я знаю те королівство
де природи вдівство
там живе мій брат король
хоч в політиці він повний нуль
Варвар він !
Так що на всякий випадок візьми загін
Й ось це дивне кільце
Він зрозуміє що за знак це
Тоді повірить він всім твоїм словам
Й не заподіє зла вам
Зробив Іван як король сказав
Загін в місті він зібрав
Та й вирішив до королівського брата
Мріючи про нагороду
За людську свободу
В вигляді злата
День був світлий
Й теплий
Пробивався наш загін
Через кучу низин і вершин
Та сонце до заходу клонило
Й це всіх лякало
Й не дарма
Бо ж зникла з неба остання зоря
люди смолоскипи запалили
й вогнем дорогу освітили
обережні кроки людей
топтали під собою лілей
А вітер колихав гілки
На яких росли колись сливки
Через дерева не видно було неба
Та й н треба .
Й ось Іван побачив
Те за що творцю так і не віддячив
Цвіла прекрасна орхідея
А може то була лілея ?
В квітках
І травах
Іван був несильний
Й до того ж не дуже пильний
Як рука до квітки потягнулась
так відразу ж з іншого боку ще одна з’явилась
схопила Іванову руку
наче смерть прийшла зняти покуту
й відразу відпустила
а Іван закричав : - Мати моя мила !
Й ворог в темряві сховався
Все добре , Іван лише злякався
Та придивившись до руки уважно
Подумати лише було страшно
Зник королівський перстень
Невже надарма пішов весь день ?
Крикнув Іван тоді
- Злодія лови ,
А то всі залишимось без голови !
Розкидались по лісі люди
Шукаючи злодія всюди
І добігши до поляни тихої
Почули вони смак долі лихої
Із кущів стріляти стали
Ті кого в легендах ельфами прозвали
Довго битва йшла
Та переможця свого все ж знайшла
Людина перемогла
Й цим життя своє врятувала

Було вирішено зупинка
Й заодно шлунку розминка
А Іван оглядаючи місцевість
Й дивуючись яка в переміні миттєвість
Замітив дивну річ .
На дворі ще не була ніч
й коли було світло
сяяло далеко ще одне світло
проїхавши на коні вперед
побачив він печеру
а в ній світло кольором як мед
Й на свою самовпевнену манеру
Взяв в руки меч
Що причиняв багато кровотеч
Та пішов в розвідку
Залишивши за собою мітку .
Темна була печера ,
А в ній сидів маленький ненажера .
Пухнастий та малий ,
Й виглядом зовсім не злий .
Іван закричав як навіжений ,
Та кинувся на нього наче пес скажений .
А в пухнастого створіння ,
Було дивне вміння .
Розмовляти по людські
Напевно в них язики подобою близькі .
- Стій людино я прошу
Питай що хоч , всю правду розкажу
Тільки залиш в живих
Не губи днів моїх молодих
Іван поглянув на те пухнасте
Начеб то воно не страшне
Милі очі , рівні зуби
Невже не заслуговує він згуби ?
- Ти низький а значить гном ?
- Ні не гном .
- Може лєприкон ?
- Ні , не лєприкон .
- Тоді хто ж ти є ?
- Той чий рід жива рука вже не знайде .
Бо кров батьків моїх пройде
Я останній в роді
Бо дракони по давній згоді
Й як прийнято по сучасній моді
Втерлися в довіру , й вдарили у спину
Думав що і я згину
Та я живий
Хоч й не сильно цьому радий .
Й зник весь мій рід
Пропав в всесвіті наш слід
А звали нас дітьми квіток
Це було коли метр довжиною був один листок
- Якесь волохате створіння
Якого я не знаю коріння
Вкрало в мене перстень .
- Цей ? – почулося в відповідь дзень – дзень
Заблищало золото на стіні
Граючись віддзеркаленням в вогні
Іван забрав перстень назад
Та перед тим як вернутися в лісний сад
Детально про все дізнався ,
Й ось про що він допитався :
Всі створіння крім драконів
Не підтримують тамошніх законів
Й підкоряються через страх
Щоб весь їх рід не зазнав крах
Та є зброя що здатна перемогти драконів
Й звільнити легендарних створінь від їх законів
Це – обладунки перших людей .

Залишивши дитину квіток в спокої
Й до безтями самотньої
А зовні стояли солдати
З нагостреним мечем готові вбивати
Один з них закричав :
- Так це Іван , хто ж знав
Ми побачили мітку
Й подумали що то ворог кличе в свою сітку
- Та ні , мітка то моя ,
Й перстень тепер маю я
А тепер в дорогу
Й відразу з печерного порогу
Всі рвонули до північного королівства
В якому ліси були повні вдівства
Три дня й три носі вони йшли
Й нарешті прийшли
Туди де сніг вкривав величезні ялинки
А замість води були тверді крижинки
Де сам час залишився відпочити
Й Бог намагався землю з небом злити
Там на високій горі
Що була наче корабель в морі
Лежало кам’яне місто
В якому пекли найкраще в світі тісто
Зайшовши туди
Мандрівники отримали їжи і води
А потім їх прийняли до короля
Та попередили що він веде себе як немовля
Іван подумав що правитель молодий
А значить відважний й трішечки дурний …
Та на здивування
Не виправдалися сподівання
Король був з бородою старий
На рух не сильно жвавий

- Хто ти ж , і з чим прийшов ?
Звідки загін такий добрий знайшов ?
Запитав Король Івана
А сам дивиться на нього як на бусурмана
Іван йому відповів :
- Загін цей я привів ,
Щоб передати королю послання від брата
А в доказ приніс перстень з злата
Король оглянув перстень
Й заснув наче був тоді й не день
Іван трохи почекав
А тоді згадав
Що король може вести себе як немовля
Й спати як дитя ! ще трохи почекав
А тоді не витримав й сказав
- Народ твій в біді а ти спиш
Якщо так то корону іншому залиш
Від слів цих король проснувся
Сну він в мить позбувся
Й пояснив :
- Доки хтось небозвід не змив
То я засинав дивлячись на зірки
Й тут ні до чого мої роки
Значить перстень брата мого
А я довіряю слову його
Так що від мене юний рицарю потрібно ?
Запитав король й підняв голову гідно
Іван в відповідь сказав :
- Нам би доступ в бібліотеку мати
Цар цілі їхні знав , тому дозвіл дав
Й скоро стали вони бібліотекаря шукати
Та бібліотекаря полиці
Повні “ знань-криниці ”
Вони були довші ніж гадали
А де мудрець люди не знали .
Й довго ж довелося їм його шукати
Так що вони безсилі полягали спати
А на наступний день
Іван почувався як олень
Бо бібліотекар сам його знайшов
серед книжних поличок відшукав
й запитав :
- Що потрібно серед світових знань ,
Такому юнаку , в якого в голові одна дурмань ?
Іван від такої гостинності розгубився
За для такого він з ельфами бився ?
Старий на нього пильно дивився
Бороду почесав , й засміявся
- Не бійся хлопче , мене попередили про твій прихід
Ось тільки знадобилось робить обхід
Щоб знайти тебе
Так що навіть я сам ледь не згубив себе
Так що від мене потрібно ?
Іван розповів про все гідно
Й про річку місячної долини
В якій текли мудрості глибини
Й про брата короля
І про те що король заснув як немовля .
Та головне
В цій розмові було основне
То розмова з дитиною квітки
Іван розповів усе починаючи від мітки
- Про обладунки перших людей я чув
Ось тільки де вони я забув …
Зараз я відомості якісь знайду
Сказав дід й почесав бороду
А вернувся коли знайшов
Ось розгадка є така
Й доволі м’ягка
- Обладунки ці знайдете
Коли пів світу ви пройдете
Й на гору найвищу попадете
А звідти вниз до лави
Ось тільки бережіться облави
Шлях ж свій на північ ви тримайте
Та пильності не втрачайте
Бо територія там не відома
Відкривачі й мандрівники далеко не просунулись
Великий там страх і втома
На них насунулись
Іван давши війську відпочити
Й чимось брюхо набити
Зібрали всі свої сили
Й зброю помили
Та й в дорогу
Мріючи про велику нагороду

Довгий шлях їм пролягав
Та кінець подорожі майже настав
Залишаючи позаду ліса та моря
Вставала разом з ними ранкова зоря
Опинився наш загін серед гір
Кількості яких не було мір
Туман був кругом там
Й через щілини в землі вибивалась вода по парам
Туман віяв злобою
А в відрах з водою
Утворились круги наче землетрус
Аж колінка бились в того хто боягуз .
Й ось з сірого туману
Жовті очі сході на оману
А за ними потік вогню
Що прийшовся по коню
Військо все стривожилось
Та до бою приготовилось
Чорні крила більші як в орла
Хвіст неначе булава
Дракон в небі літає
А загін по ньому з луків стріляє
Поранив хтось дракону крильце
А той впав сильце
Й всі мечі похапали
Та й з близька напали
Страшний був бій
Трупів було цілий рій
Й знадобилось відступати
Бо дракон став перемагати
Іван бачив що становища погане
А з них вийде м'ясо непогане
Став кликати звідусюди
Може почують й прийдуть на допомогу люди
- Ей хто чує , сюди прийди
Й в бою допоможи .
Від слів цих затряслась земля
Здавалось вона плаче як в колисці немовля
Й відкрився прохід
Під землю вхід
Зібравши всіх живих
Всіх недужих та слабких
Погрузилися під землю
Прохід закрився й стало темно
Іван подумав що він попався
Та все ж озвався
- Хто тут є відгукнись
Й до біди нашої прихились
Ми йшли спасати зірки
Щоб не були на небі темноти дірки .
В відповідь на ці слова
Пролунав крик : - То я земля !
Й я знаю яка твоя мова
Бо довго за тобою вже слідкую
Хоч і голос твій слабо чую
До гори потрібної сама вас проведу
Не бійся я не підведу !
Отже смолоскипи запаливши
й кого могли зціливши
знову по тунелям у дорогу
не забуваймо про нагороду .
Довго йшли вони під землею
Й стали відчувати смак інею
Та в пору морозу
Дракон становив меншу загрозу .
Бо його смертоносний вогонь
Зо здирає м'ясо з долонь
Замерзає на шляху до цілі
Й люди залишаються цілі !
Вийшовши на поверхню
Помітили що не говорила земля брехню
Сказав Іван
Який вже не відчував себе як баран .
- Дякуємо тобі , кращих мешканців заслуговуєш ти
Відповіді не було , й не мало бути
Почало військо збиратись
Й на вершину пробиратись
Тяжкий був перехід
Ще й не був обід
І мороз в’їдався в шкіру
Та він не зруйнував в себе віру
Та мрію не вкрав .
Слабші знизу залишались
А сильніші на верх піднімались
Й так було до самої ночі
Коли вже втомилися очі
Й спати всі хотіли
Але на голод теж очі закрили
Й до самого вершечку
Де було вулкану кілечко
Зібралось людей десять не рахуючи Івана
Який вирішив що не така ж доля їхня погана
Та раптом голос пролунав
Тільки чий ніхто не знав .
- Хто на горі відгукнись
На ім’я своє ти назвись
- Я Іван прийшов сюди
подолавши гори , землю й морські води
щоб знайти перших людей обладунки
і запхати їх у сумки
бо можна вернути на небо зірки
й не жити в темноті всі роки
а тепер хто кликав покажись
нашим очам ти об’явись .
В відповідь тишина
Страшна як морська глибина
Й серед темряви нічної
Коли на небі не було сузір’я зіркової
З’явились очі червоні
Злі й голодні
Злетів у небо дракон
Лапа якого була як слон
Герої наші налякались
До глибини серця настрахались
Схопивши мечі в руки
Вони чекали смертельної муки .
Та дракон в небі зупинився
Й спокійно на них подивився .
- Зла я вам не зроблю ,
Інакше на небо себе не поверну .
Так вийшло що в космічній глибині
В небесні вишині
Місця набагато більше
Й драконам там ліпше
Та проблемою є головний із нас
Що ненавидить кожну з рас
Його крила чорні як вугілля
А в очах безмежні тління .
Тільки помсти він бажає
Надія єдина , якщо смерть його спіткає
Дракон сказав Івану
Й його слова наче загоїли рану .
А Іван відказав :
- Такого повороту я не чекав ,
Якщо разом в бій підемо .
Вихід з проблеми знайдемо .
А дракон відповів ,
Та й всю правду розповів
- За ним пішли дві третіх всіх драконів ,
що ричать голосніше церковних дзвонів
та якщо люди , дракони , й магічні створіння
що мають незвичайні вміння
Зіллються в одну силу
Дамо загарбникам по рилу !
Тож ельфів і драконів
Грифонів та леприконів
І інших магічних істот
Зберемо , й захистимо землю небачених красот
А ти обладунки перших людей візьми
Й до війська людського принеси
На цьому домовились ,
і розійшлись .
Обладунки нашли
Вони були такі :
На дотик м’які
Сіруватий колір , приємний цвіт
В цьому йдемо спасати світ .
З гори Іван побачив
Що в далечині є село
Й хоч там не тепло
Та село прилягає до моря
Й це може спасти від ще одного горя .
Бо можливо на кораблі
Швидше пройдемо милі
Злізши з гори й не зустрівши смертельної гри
Прибули в поселення де не було жінок та чоловіків
Та зате було багато кораблів .
І ось , спорядившись в погоню
Переслідуючи геройську долю
Підняли паруса
Й ринулись туди , де морська краса .
Морський бриз йшов вслід за ними
Й вітерець грався парусами сивими
Горизонт показував ясну погоду
Й ніхто не чекав біду .
Та вона прийшла раптово ,
наче гостре слово .
Й ось про йде лічена хвилина
Й станеться велика билина .
Про яку складатимуть пісні
Тихі й голосні
Про те як туман окутав морську долину
як затуманив він ось ту долину .
й серед морської тишини
та сивої туманної вишини .
З’явився ворог й кинувся на нас
Настав битви час
Десятки драконів літали в небі ,
Несучи смерть в собі .
На кораблях піднявся гам
Й по пращурським стопам
З кораблів відкрився вогонь
Хтось з драконів в воду впав
Й краху в глибині зазнав .
А дехто на кораблі напав ,
встромившись кігтями у борт ,
й зубами наче роблячи кораблю аборт
напав на екіпаж ,
вогнем залишаючи багато саж .
Та броня була хоч й мала
Та як сталь сильна
Й проткнувши списами дракона
В якого був вигляд брутального жаргонна
Відправили крилатого у море ,
Таке на нього прийшло горе .
А дракони знову запалили вогнем
Й не було їм відповіді свинцем
Бо кораблі горіли й йшли на дно ,
А за ними люди заодно .
Загін перестрибнувши на шлюпки ,
Щоб не перетворитись на морські губки .
Й здавалось надії вже нема
Смерть косу вже трима .
Як з одного боку з’явились ще дракони
Й напали на інших вони
А на драконах сиділи
магічні створіння що стріляли з чарівного лука .
Й настала ворогові мука ,
А з іншої сторони кораблі гігантські
Оздоблені в вирізи магнатські
На кожному була така пушка
Що здатна оглушити вушка .
А ще відправити на той світ ворога
Пушка була страшніше морока .
Битва закипіла ,
а потім й загарбників погубила .
Заполонили одні дракони морські глибини ,
А інші зайняли небесні вершини
Й знову вернулись на зорі
Хоч й частина з них втопилася у морі .
Напевно людей покликали дракони на допомогу ,
Не повірили вони що Івану в змогу …
Залишилось одне питання
Яке не потребувало змагання
Куди дівати магічних створінь ,
в яких так багато вмінь ?
Про це Іван подумав
Й ось що він придумав
В цій пригоді він поринув в казку
Й навіть серед звуків мечів він знайшов ласку .
Тому коли наступила перемога
Й всі святкували скільки була змога
Королі дали солдатам золото
Й самі вели себе доволі молодо .
А Івану сказали :
- Яку нагороду дати ми не знали ,
Тому вибирай
Й своє право знай !
А Іван відказав
Бо відповідь давно вже спланував :
- Хочу я отримати землю батьків ,
Щоб зустріти там кінець своїх днів .
Дайте мені у володіння ,
Немале доволі даріння .
Дайте мені місячну долину
Де є річка що має мудрості глибину
Король на це дозвіл дав ,
Й ні каплі не пожалкував .
А Іван поселивши магічних створінь у тій долині
Влаштував собі казку й донині .
Бо долина та є й понині ,
Й знову в безмежних небесах
Зірок було як в дитячих снах
А казка ця проживає й нині ,
В місячній долині !
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 10 лип 2017 о 05:02
мітки: вірш, поезія
Ще немає жодного коментаря
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024