Відьм'яча яма

Гуркіт коліс і цокіт підков
Із ліхтарями понурого вароша
3іллються в елегії жалю.
Руду паніку кудись везуть.3в'язана? Скута?
Всерівно, ай-но.., очі свої стулю.
Та ні, але все ж не однаково...
Зарадити хочу - волаю у спини,
давить мене панічний жах -
Те, як пручається, скута шпаргами,
І вирватись хоче в поривах.
Кіби ж я вас завчасно звістив…,
То феодал жадає спокусливу здобич.
Кожна в лещатах йому підкорима,
І сороміцька утіха з жоною - то є нич.
А ви непідступні, в тім і провина,
Що в немилість попала горда відсіч.
Та жорстока віра слабкодухих і капризних!
Чим завинила перед нею жіноча врода,
Чи не тим, що чарувала мужчин?
Та хіба не жахливіші гріхи губителя,
Що оправдовує убивчий вчин?
І лезо, на жаль, вершить безглуздя се.
Не намагаюсь вже що небудь змінити,
Це всього лиш видиво, марево,
Сиве минуле знайшло дірчину,
Паніко, най вам із Ирію засяє зарево…
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 30 тра 2014 о 20:42
Ще немає жодного коментаря
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024