Відьм'яча яма

Гуркіт коліс і цокіт підков Із ліхтарями понурого вароша 3іллються в елегії жалю. Руду паніку кудись везуть.3в'язана? Скута? Всерівно, ай-но.., очі свої стулю. Та ні, але все ж не однаково... Зарадити хочу - волаю у спини, давить мене панічний жах - Те, як пручається, скута шпаргами, І вирватись хоче в поривах. Кіби ж я вас завчасно звістив…, То феодал жадає спокусливу здобич. Кожна в лещатах йому підкорима, І сороміцька утіха з жоною - то є нич. А ви непідступні, в тім і провина, Що в немилість попала горда відсіч. Та жорстока віра слабкодухих і капризних! Чим завинила перед нею жіноча врода, Чи не тим, що чарувала мужчин? Та хіба не жахливіші гріхи губителя, Що оправдовує убивчий вчин? І лезо, на жаль, вершить безглуздя се. Не намагаюсь вже що небудь змінити, Це всього лиш видиво, марево, Сиве минуле знайшло дірчину, Паніко, най вам із Ирію засяє зарево…