Bytkiv

„ВІРШІ – РАНИ ХРИСТОВІ“… Декілька слів про Сашка Букатюка і його дебютну збірку «Мадонна Майдану» Сашко Букатюк з Надвірнянщини. Вчився в Прикарпатському університеті, де здобув фах українського філолога. Сиріч, непотрібна людина. Бо кому потрібний український філолог в неукраїнському світі? Ще одна особливість його навчання – він „заочник“. Це не радянська доба з усталеною формою навчання і вимогами до неї. Це українське освітянське море хаосу. Зі всіма негативними наслідками такого. Сашко був одним із двох (за мою практику викладання) студентів-заочників, які прийшли до філології невипадково (другим став Василь Карпʼюк). Напевне вже цими хлопцями маю власне виправдання свого непростого викладацького хліба (є ще Богдан Стрільчик – дитя-вундеркінд, але в нього інший шлях у філологію). Сашко писав вірші. Власне, це ще не були вірші, але було бажання писати. Потім була надвірнянська літературна студія «Бистрінь» і поет Нестор Чир. Так думаю, що саме Нестор Іванович показав йому взірець поетичної ходи. Сашко – вдячний учень. Недаремно у цій збірці є вірш з присвятою Несторові Чиру. Відтак були ще якісь літературні і навкололітературні зібрання. Знаковим для Сашка став злам 2013/2014-го років. І не тільки тому, що у Києві прорвався Майдан – Революція Гідности – і Сашко брав у цій Революції безпосередню участь (за кого я внутрішньо чомусь переживав, це за нього). Також тому, що в цей період Сашко зазнав втрати рідних людей – одне за одним померли його бабуся і батько. Напевне, без Майдану і без цих втрат рідних Сашко був інакшим поетом. Але те, що він поет, – у мене вже немає жодного сумніву. Скажу більше, думаю Сашка цим не зіпсую, – після Павла Вольвача з його збіркою «Маргінес» (1996), «Мадонна Майдану» – найяскравіший український поетичний проект, автором якого виступає дебютант. Складовою написання цієї книги є три джерела: Біблія – Тарас Шевченко – Тарас Мельничук. І, звичайно, Майдан. Це настільки широкий простір поетичний, настільки вільний простір поетичний, настільки щирий простір поетичний, настільки національний простір поетичний – що залишається дякувати, що цей поет не зійшов зі шляху, а вперто, системно, сумлінно трудився на сій невдячній філологічній ниві. Ця збірка мала би стати знаковою для нового покоління українців. Ця збірка мала би стати книгою-закликом, книгою-сумлінням, книгою-вірою. Але, якщо навіть цього в силу різних причин не станеться, досить бути того, що вона написана і цей поет є моїм братом по крови. Так колись вітав Микола Вінграновський Павла Вольвача. Так собі дозволю привітати цього поета я. Нехай Бог вибачить мою гординю, бо відає, що йдеться мені не про себе, а про Українське Слово, яке здобулося ще одного Воїна. P.S. Цитувань не буде. Залишається повірити і читати. Залишається відкрити серце і прийняти, як це прийняв я. Євген Баран літературний критик, Голова Івано-Франківської обласної організації НСПУ

Оля Бреславська (письменниця, сестра по перу): Сьогоднішній день, 5 грудня 2014 року, став ВЕЛИКИМ днем для нашого друга, чудового і талановитого Олександра Букатюка! Чому? А тому, що: 1. Народилася його ластівка, його перша збірка поезій "Мадонна Майдану"! Це сильна книжка, це душа одержимого Словом Поета, котра розривається від болю за долю Батьківщини і голубкою миру прагне облетіти увесь світ з вісточкою добра і любові! Вітаємо, Сашко! Сьогодні здійснилася твоя Мрія!!!! 2. Олександр Букатюк від сьогоднішнього дня - керівник літературної студії "Бистрінь". Переконана, що Сашко натхненно і віддано виконуватиме свої обов"язки і стане гідним послідовником Нестора Чира! Вітаємо!

КНИГА ТЕОПА* (Євангеліє України) 1.1. Спочатку було Слово. І Слово було – Україна. Це Слово завжди у Господа й не сходить із уст Його. На всі часи і на всі покоління: Слава Україні! З нами Бог! 1.2. В моєму серці рвана рана, бо все життя тепер – війна. Це одКРОВення Іоана із уст Господніх долина… Він знову хрест візьме на плечі, піде під кулі і вогні… Упало сонце – голова Предтечі. Що завтра випаде мені? 1.3. Поранене небо. Ніде сонцю упасти. Слово в горлі-окопі – стріляє у смерть. 2014-й рік Христових стрАстей. Всі годинники переведено на Тепер. 1.4. Ті, що впали під Крутами встають за Донецьк. Виринають вогні з Холодного Яру. А заклятому ворогу прийде кінець, окупанта чекає Божая кара! 1.5. Вірші прошиті кулями знову ідуть у бій. Ворогу очі муляли. Переродились в тобі. Бути поетом-воїном – місія не з легких. Честь тобі удостоєно – Україну вести у віки. 1.6. Свої серця надією кріпіть, не дозволяйте Звіру вбити віру. Голгота часу. Стації століть. Любов здолає цей кремлівський вірус. 1.7. Це одкровення чи безумство? – гуде у грудях й голові – чи невгамовне вогнедумство, що переброджене в крові? Та знов я, Словом одержимий, пишу цим Голосом в мені: Сьогодні ти мій хрест нестимеш, щоб дати опір Сатані! Бо ти – народ, який обрав Я для боротьби із підлим злом, щоб Мій Закон скарав двоглав’я, і щоб у мирі все жило. 2 я – слуга Творця Всемогутнього недостойний цих слів народжений щоб сказати: Радуйся, Україно! Господь з тобою! Благословенна будь у віках, бо ти народила синів землеспасителів, які подолають зло жертвуючи своїм життям заради Великодня, заради тебе й народу. Істинно кажу: буде МИр! 2 Тіло Її – земля. Кров Її – в жилах синів – проливається для воскресіння убитих днів. Не водиця – пролита кров. Хоч здається не раз – дарма. З неба вимолимо покров. І під Сонцем загине тьма. Буде час в благодатнім вогні, бо молитва народ спасе, будуть вже не сумні пісні... Віра й воля понад усе! 2.3. Бачу: ------ Небо стало землею, земля знебесніла. Йдуть по ґрунті громи, а в небі росТУТь могили...!!! Україна воскресла! УКРАЇНА ВОСКРЕСЛА! ... Після жаху війни – БЛАГОСЛОВЕННЯ МИРУ. 2.4. Немає неба... лиш земля по-вінця замінована. Вогненний град. Смертепетля. Любов моБІЛ(Ь)ізована. А на обстріляних хрестах спасителі розіпнуті. Чи четвертовано Христа, чи світ волів осліпнути? Немає неба, бо воно свяТИМИ розікрадене. Та ллється кров, немов вино нових небес із ЛАДАну. У мирі МИРУ серце днесь у цьому Дні грядущому. Нас береже Отець-Творець – Начало всьому сущому. 2.5. Ні, то не я пишу ці вірші, бо право авторське в Творця. Диктуй, Всевишній, болю більше, який очищує серця. Тебе хай чують в кожнім слові, а я лише Твій грішний раб. Хай Євангеліє Любові тече судинами пера, і гріє душі сонце миру. Хай воля твориться Твоя. Несе нам Слово СИЛУ й ВІРУ і перемогу у боях. ... далі буде ... (стежте) *Теоп - поеТ (паліндром)

Апокаліпсис Майдану-України птахи з собачиМи гоЛовами нацьКовані на нас нами радуйся смерте — новосілля крови! проКинулись стРашні сни яких ми не паМ'ЯТАємо на тротуарній плитці цвіТУТь не живі квіти вирвані з грудей серця зацвяховують в домовинах вмирають діти щоб стати ангелами вмирають сини і батьки вмирають народжуються вдови множаться сироти (!!!) помри смерте! помри!!!

БІЛИЙ ВІРШ СКОРБОТИ ______________Пам'яті Михайла Михальчука ___________________________ Ви залишили слід в нашій пам'яті й скільки будуть текти потоки Бистріні доти Ваше ім'я на наріжному вічності камені буде в наших серцях оберегом Надії доти Віру всилятимуть Ваші слова заповітом: любити Природу й людину доки будуть Любов ув душі вселять наче нитку у голку води Бистріні І нехай Ви сьогодні покинули нас й стоїте на порозі блаженного раю Ваше серце із краєм де храмом ліси Ваше серце із нами наш друже журливий Вічная Пам'ять! © Олександр Букатюк

НЕ ПЛАЧТЕ, МАМО__(Мирослава Гордєєва-Мельник) - МІРА (Героям Крут) _____________Нас тут триста, як скло, _____________Товариства лягло. _______________________Тарас Шевченко Тихо падає сніг. Гулко капає кров Десь з-під серця, що в холод закуте. Не жалію я, мамо, що вчора пішов В бій смертельний під станцію Крути. Я лежу на снігy, що червоним стає, Наче маки у нас на городі. Пам'ятаєте, мамо, дитинство моє?.. Ви співали мені про свободу! Перед смертю я згадував рідне село. В «Кобзарі» Ви узимку читали: "Нас тут триста, як скло, товариства лягло..." - Так, мов долю мою віщували. Я хотів нагадати чи Вам, чи coбi — Україна не втратила сили. Ми, віддавши себе у тяжкій 6opoтьбi, Порятуєм її від могили. Вибачайте мені. Я інакше не міг. Краще вмерти - та волю здобути.. На могилу мою тихо падає сніг. Мамо, мамо, не плачте, це – Крути!

(

НА ВОЛОСИНЦІ НАДІЇ (http://vk.com/club6995700) інколи мені здається що я ще не народився смокчу дрібненькі пальчики в лоні матері не знаючи чи вона мати чи вбивця страшно виходити назовні коли тут так затишно наче в серці Бога коли ти на рівні з ангелами маєш право літати але ще не можеш вибирати між добром і злом мати здається тобі богородицею а ти (як і кожне немовля) - месія тож просто мусиш врятувати світ любов'ю навіть не здогадуючись про те що він готує тобі хрест для розп'яття... як добре не знати нічого зайвого і лише те що потрібне та якщо тобі дозволять народитися то всеж матимеш вибір важкий мов життя а поки в очікуванні свого різдва ти сподіваєшся тільки на краще і не знаєш про смуток як і про те що твоє життя висить на волосинці надії... © Олександр Букатюк