спалахи вогкого божевілля

Життя торохкотить по бруку як пальці по зубах, затиснені в кулак Я марю... стогін звуку! Біле світло, штори, круки засохлості стигмати всі в губах. *** Я буду дзьобати моменти бо твоя посмішка конфузить мій папір твоє волосся, що стікає з дір мережить слизозаметіль урізаних прапрадіну в надбрів’ях солоні залпи кабанів.у *** Кривий стілець вертебить душу і трохи муляє гузло, думки покосами наношу дядькам-приматам на чоло. І на почоллі і в почоті сирдос в покутті заридавши звасає морок через душу дифузить вени підла осінь. *** Стара під пахвами кіннота летівши в запалі німім гусей сичання дуб упрів. Ти підбігаєш, втираєш дубові чоло.. Картата, вистріл, посміховість шуми, свербіж, голодота* Прапрадіну – якщо ти внук, а в тебе прапрадідом вуйко Одін. *Голодота – тривале перебування без їжі, внаслідок тимчасового втрату сенсу посміховість – сумна у божевіллі пасовиськ дрібнота(розгадка слова, ще більші лірична і загадкова. Нічого не пояснює)