Мудацький годинник

У зв'язку між своїми клітинами та патріотизмом - я вибрав пляшку. Я не хочу слухати дві сторони, які кидають лайно в одне одноно, пізніше, трохи з часом, їм обтирають лице і вихваляють одного. Це просто лише проблема часу. Ти і я, ми з тобою як пательня і картопля смажена - тобто ми не будемо існувати без інгрідієнтів своєї власної долі. Ми самі собі самі свої. Схоже на якусь тавтологію пра? Шо не пра? Мені байдуже! Дощ змочує мої думки, я валяюсь під покривалом, такий забутий, забити, засвідчений, недосвідчений мудачисько. Я герой свого часу. Я все зможу, я спалю дерево, вкраду чупа-чупс в чужого сина, спалю кібані мать дім пристарілих. Ну і чим я не чоловік? Я чоловік навпаки? Сами ви всі люди навпаки! Я сам собі свій. Мої думки - це мій власний пляж, і щоб вони матеріалізувалися, мені достатньо зайти в море по коліна, а що буде, як зайти по шию? Тсссс.... Ти не людина, якщо в морі не пісяв. Але мова не про це. -Хмари над головою. -Які курча хмари над головою? Ти що придурок? Ти ж в кімнаті сидиш, навколо чотири стіни і шмат чаю без канапок! Нема хмар, ні неба, ні добра. -Стули пельку. - Сказав до себе я. Ти не в праві мене обмежувати. З цього всього починаються проблеми. Діалоги із самим собою присутні в кожного, просто всі про це мовчать. Самі себе обмежуєм, самі собі даємо копняка в сраку аби не сидіти на місці, аби робити щось цільне, для суспільства. Пішло ти нахєр, суспільство. Зараз, у нас час не люди. А виблядки. Вибачте за мат, я не хотів вас просто назвати людьми. Вибачте. Коли мій чай охолов, я ковтнув його залпом. Я не дуже люблю гаряче, ну хіба борщ із цебулею. Свіжою. А потім шмат свіжого чорного хліба (я не расист) і пізніше пірнути у фільм, книгу, в мудаство. Мудаство - це моє ремесло, своєрідне, споріднене, своє власне, своє та моє. Я ним займаюсь, коли став щось розуміти - тобто після вчора. Це ремесло сповнене мною, яке не підкоряється політичній ситуації в країні. - Тобі ці штани не пасують. - Сказав мені друг в маршутці. "Пішов ти нахєр і здохни в бідності і в муках, виродок". -Погода якась нині не та, в Інтернеті писало, що буде тепло. - сказав з посмішкою я. До цього ремесла входить наука бути собою, коли ти собою не хочеш бути. Іноді дідо йде, падає, бурсається і хниче, пінеться. Навколишні істоти, котрі носять тілесу масу йдуть, обходять мовчки. Думають що він алкоголік, напилося як порося і тому себе так веде. Насправді в діда проблеми із серцем. Хоча кому яке до того діло, я спішу туди, куди я не спішу взагалі. Твоя краса мене зачарувала , ти приїхала до Львова з іншого міста, потім поселился в сестри на вулиці Дорошенка. Коли я тебе випадково зустрів, я тебе пройшов. Ти мене догнала, обійняла і відрекомендувалася. -Мене звати... -Тихо. - Сказав я. Потім сім'я, діти, салати на день народження і жахливий жар для шашликів. Тоді ми вмерли. А коли я прокинувся - ти лежала поруч. Така незаймана сьогоднішнім днем, повітрям, сніданком. Я тебе поцілував, а пізніше, я нарешті дійсно прокинувся, проснувся, вийшов сам зі своєї голови. Досить про це, ти не моя, я не твій. Тому і в нас все не вийшло. Я олів'є, а ти моя горошок. Моя бестія, диявол, сучка, мій патент на моє життя. Історію пише алкоголік. Історію пише той, хто цокає зараз на клавіатурі. Тому, щоб дальніше, майбутня, подальніша, наша історія почалася не з слів, а з обіймих близьких. Мабуть вкотре це пишу, але обійми - це наш елексир безсмертя та добра. Ця історія про тих, хто люди. Не бери ніколи взяток, якщо бачиш що людина щира. Не падай на коліна людям, клякнеш коли помреш. Часто зловлюю себе надумці, що ми всі одинакові. Ти класна? Прекрасна з цицями? Тебе розрізати, ти така сама, як я. Не враховуючи лобного місця. Ти мер? Садовий-садівник-суфльор? Кажеш, друзям допомагаєш, обіцяєш, що все завтра буде добре. А сам крадеш громадян і трахаєш ту доброту руками і тим малим. Роби. На горі для тебе окремий пласом пишеться. Певно крапка. Краплі моїх думок в цьому пості рівно пропорційні моїй мудацькій фізіономії та моїм вчинкам. Будь собою, будь цілим світом, будь галяреткою з вишнею. Кінець. Присвячується повітрю, котрим ми дихаємо. Інакше б здохли, як сука, здохна людяність.