Through this iron sky..

Деякі світанки не приносять полегшення. Вони просто звучать як констатація факту, в них не має навіть натяку на процес відродження, надії і всього того, що я асоціюю зі світанком. Не приносять вони і тепла, шкіру так само холодять залишкові секрети ночі. Той ранок бу з таких. Це було не противага ночі, а просто її синонім. Звідкись я пам'ятаю, що лезом можна обрежно зішкрібати потрібні файли з електронних носіїв. Хотілося б мені зішкребти той день зі своєї пам'яті. Ви колись відчували в собі емоційний вакуум? Це не боляче, не погано чи сумно це просто ніяк. І ще цей дивний метроном всередині . Чи то серце чи то годинник? Підкошуються коліна, трясуться руки. В цих таких нереально блакитних очах я не бачу нічого окірм безвиході. Ти не просто покалічив власні крила, ти навчився бути короткозорим. Тільки от тоді ти забрав в мене більше, ніж колись приніс у жертву. Та я прощаю. Ми розрахувались болем за біль. Тільки такий розрахунок буває у людей, що розучилися любити.