Вербально, перформансом, візією...

Вербально, перформансом, візією, — проявляються у інтернеті поети, на орбіти здіймаються наче планети, приходять весною. Тут живуть як вигнанці з реальності, чи то агнці, пророки поезії у віртуальності. Схід і захід тут їхньої слави. Застигають, на сайтах закинутих, їхні забави. Голограми примар без контакту із їх авторами… Всесвіт вмре без поетів, потухнуть зірки, зникнуть за динозаврами люди, і забуті боги, в саду райському гладити будуть трухляві гілки, і нікого й нічого не буде. Бо все втратить свій сенс, без красивої мудрості слова, без зерна, як полова. Усе менше читають… І стомився Пегас перевозити гній, заповідних віршів його крила чекають… Вимирає поезій невизнаний геній. І поети, — лише особливі, ті, що сонце запалять в душі, що від їхніх поривів предмети й слова стають сущі, зможуть жити у всіх добрих сенсах й світах. І не впадуть на стратах. А проникнуть у сутність буття всеможливих матерій всещастя… Оприлюднені в часі та просторі вірші — як сходи, ведуть в ідеали, у вище…