Poem

гори мовчать і покурюють хмарами просять у неба іскри і безмежності струшують попіл на землю туманами хочуть від нас трохи тиші й відвертості тягнуть під сонцем хребти свої солодко мудрі розмови ведуть волоспадами вітер вдихають в дерева легенями зорі над ними вночі біжать стадами в себе впускають людей необізнаних діляться спокоєм куривом чарами в вени людьські немаленькими дозами вводять залежність така мабуть карма в них