Ремарк

Ми відірвані від світу навколо, У нас лишились лиш наші серця Прошу, не питай нічого, В нас ще купа часу до кінця Я далеко був, та повернувся, Ти була тут, ти і є життя Без кохання ми – мерці у відпустці, Кілька дат і випадкове ім’я Тільки смерть не для нас, Помирає лиш час, Бо життя – лише мить, Що до вічності мчить Ми виграємо дні, втрачаємо роки Та хто думає, чи знає про це? Ми вічні, кохаємо доки Ми сміємося смерті в лице Твої очі сяють, боги радіють Твої уста такі молоді, Ти і я – поклик і відгук Це найкраща ніч у житті Три слова, що значать як тисяча Усе, що хотілося чути Ми разом, а ніч така місячна І нинішня мить незабутня Нічого не думай і не питай Ще ціла вічність до ранку, Ти кажеш: “Міцніше мене тримай! Бери мене всю без останку!” *** Час ненастанно помирає на стіні кімнати Та через стук сердець його так важко помічати Я тебе обіймав, доки не згасло світло Так було ще мить, а потім все зникло…