Я тебе ненавиджу..?

Ми валяємось на пляжі. У одязі і великих сонцезахисних окулярах, за кілька метрів одна від одного. Вода брудна, а сонця немає, тому ми одні. Я тебе ненавиджу. Ненавиджу всім серцем. А ти думаєш про щось своє, і не помічаєш цього. Я нехочу з тобою говорити. Ми дуже різні. І неправда, ніщо нас не поєднує. Іноді ти відносишся до мене, як до непотребу. Я теж до тебе таке відчуваю. Часто. Але чому, коли ти мене кудись кличеш – я йду з тобою? А ти чому зараз тут? Мені треба було поїхати в інше місто у справах, і на емоціях я несподівано запросила тебе з собою. Якого дідька? Я тебе ненавиджу! Можливо, через самотність? Через неї, чому ж іще! А ти з радістю погодився. Бо пригода обіцяла бути веселою. Я намітила план, куди ми підемо і що робитимемо,а потім згадала, що ненавиджу тебе. Фак! До біса все, гуляємо! Перша частина таки справді була крутою. Тепер в нас коротка зупинка перед веселощами далі. А я, власне, нехочу вже ніякого далі. Я згадую наші розмови, сварки і розумію, що ти теж мене ненавидиш. Можливо, не зараз. Періодами... як і я. Чому ж тоді так неможливо не спілкуватися більше? Я би дуже цього хотіла, чесно. Я намагалася. Не раз. Але якого ж рожна до тебе так і тягне? А ти? Чому ти зараз тут? Як ти розцінюєш наші відносини? Твоя поведінка говорить, що усе класно. Зараз. Я тобі вірю. Твою брехню легко викрити. Я тебе ненавиджу! Чорт забирай, я неможу знайти причину, щоб з тобою посваритися! Ти доводиш мене до сказу просто так! А наступної секунди я вже готова їхати з тобою на край світу! Але не цієї секунди! Зараз я хочу вдарити тебе. Поставити велетенський синець на твоє довбане обличча! Але я цього не робитиму, бо знаю, що за цим послідує, а влаштовувати театр я не збираюсь. За це все я тебе ненавиджу! А тепер – і себе ще більше. Що це? Слабкість? Вона-вона, ніщо інше. Нарешті дійшло. То, може, не «що ти тут робиш?», а «що я тут роблю?». І не «що тобі треба від мене?», а «що треба мені?»? Нарешті. Я сміюся у душі, і не лише у душі. Я легко видаляю твій номер з телефону, знаючи, що він ніде більше не записаний, і тобі скажу видалити. Через пару годин, коли повернемося у наше місто. Зрештою, це ж я запросила тебе сюди, тому, «погнали відриватися далі» - говорю я, і думаю «востаннє». І я тебе більше не ненавиджу. Я вільна! І я щаслива. А ти через пару годин станеш просто спогадом. Яскравим, емоційним спогадом. «Погнали» - відповідаєш ти, і посміхаєшся так, як ти вмієш. Як вмієш тільки ти. А в мене запаморочилися очі і замріявся мозок. Я зненацька кидаюся тобі в обійми, так, що ти від несподіванки мало не падаєш, і скажено цілую. Просто так. Твій погляд надихнув. Або голос. Або... не уявляю, що. Ніколи про це не думала. Я хапаю тебе за руку, і давай уже скоріше з цього меланхолійного пляжу! І... я вже неможу тебе відпустити. Пообіцяй, що ми більше ніколи не зустрінемось! Вдар мене! Збреши мені! Так, щоб я зненавиділа тебе НАЗАВЖДИ! Ти цього не зробиш. Я тебе ненавиджу!