годинник бігає вперед-назад

годинник бігає вперед-назад як поїзда гомінкий вагон він відправляє мене в Багдад зібрати скарби життя в бутон. крізь стіни пробивається холод заглядає в мою замкнену душу а там вирує сильний голод через який пройти себе змушу. Тихо спала пустинна вулиця не чекала нових тіней пробігала нею старезна мучениця в пошуку своїх молодих дітей. Як сніг на голову, на неї випав смуток руки свої опустила вона в руці хустинки жмуток і обдерта церковна ікона. ця зустріч була жаданна я тихо крокувала до неї цю жінку було звати Ганна вона бачила все, навіть колізеї. Я їй допомагала на ноги встати шукала дітей, ховала смуток не хотілось бідну жінку кидати ми чекали якихось звісток.