Печерник

Люди забули легенди? – нову їм створи. Юрій Клен Це моя мала ода смерті! 1 Ні, не вмерти, лише майнути до початку початків. Посеред безоглядної німоти, печерної пустоти вихід до волі єству найти . 2 Вряди-годи серця кволий стук і здавлений повітря ковток у горлі, промінь в зіницях ще не стух Його зародок жевріє в жерлі. 3 Волога, сира стеля. Не марним стане мій відхід. Відійти хочу до вищих сфер, скористатися нагодою світанку, очистити свідомість у лоні печер. 4 І творячи легенду, Прагну змінити світ, Спадок предків возз'єднати воєдино, Щоб зродився новий міт, Нині себе старого я покину. 5 Непохований навік, себе не прирік на погибель. Звільнитися би від печерних кайданів Долаючи варни щабель... Чи стрітить святитель із кола рахманів? 6 На брунатно-зеленому мохові Присів межи галасу , крякоту. Дамся чути воронові, Най витягне з печерного мороку, Обміняю волю на мідний гріш… Вороне, віднеси мою сутність мерщій, скоріш…