та що дарує життя

Від суму її очі вимили дощі, Пройшовши грозами по струнах серця. Солодкою спокусою липневі прянощі Подарували усмішку із золотавого люстерця. А зелень дарувала їй румянець Й наснаги додавала до життя. Вона із квітами вела свій танець Щоночі, допізна, до забуття. Вона мов мавка поміж чар природи, Метеликом літала поміж трав, І її образ був утіленням свободи Загубленим надію подавав! Вона воскресла, після гроз холодних Веселкою по небу простяглась І сяйвом квітів ізумрудних вона у літі пишно одяглась. Тепер невласний час уже для неї, Всі стрілки зупинили часу плин. До ніг їй постелились орхідеї, З усіх на світі золотих долин Вона - життя, вона і є та жінка, Яку не виб'є ні єдиний клин. Хоча на перший погляд ніжна мов перлинка, Вона полонить тебе поглядом одним! 12/07/2013