Vers

Давай із розуму на станціі зійдем, Квитки порвем і викинем пропаще. Не бійся як притулку не знайдем, Воно можливо буде і на краще. За руки взявшись, підем до зірок, Щоб вніч іх з неба мрійникам скидати. Сміятись із законів і казок І коси у сузір'я заплітати. Блукати будем стежками сорок, Хоч людям ще несила, щоб літати. Позбавимся від світових морок І сядемо на берег, щоб чекати. І ось вода зануриться в пісок, І кран те море буде наливати, А потім, в небо кинувши ласо, Китів із хмар ми будем викрадати. Нехай всі люди поруч нас пройдуть, Зневажливо у спини нам поглянуть, Ми ж знаємо, це все втрачає суть, Вони нещасні, їхні душі в'януть.