Художниця нова

На стіні висіла картина спогадів моїх; Той вогонь, що несла спалював всю радість. Тужила я, як не літала уночі, Як зла відьма з простого фільму жахів. Та апріорі ненавиджу я ті гори, Що поставали предо мною навіки. І тепло так уже не було у мені, Бо вселився холод той із заметілі. Та все ж анафема, зникаючи, лишала Не ті сліди, чи навіть шрами ті, Вона лишала за собою зерна, чисті зерна, З яких була народжена художниця нова.