Poesia

коли осінні маяки засвічувались в темряві зими, а зимові дощі стихали під чорним камінням у білій темряві з*являлись світляки і засинали внизу під жовтим корінням. під темними завалами світлого проміння, лежали ми і дихали зиму, і там ми відчували те павутиння, що сплутало нас так, що навіть не збагну. у нашому житті, що виникло так раптом немає ніде горя, немає там і правди і я люблю той голос, і ось тим ароматом усе запахло всюди. здається, вже назавжди.