Poesia

Ця дівчина, вже не мала, але ще не доросла, З очима ревнивими в колір каштанів, Малює пензлями сполохану осінь Що листя торкнулась своїми губами. Тендітна богиня, але наземна, Що ходить між нами торкаючи порох, Я гляну у очі і впаду в підземку, У той заворожений погляду морок. Я буду ламати руками бетони, Садити троянди в пустелі Сахара, Лиш би не бачити на очах її сльози, Лиш би злітати за нею на хмарах. Я буду шукати у космосі зорі, Щоби ту найкращу єдиній віддати, У радості бути із нею і в горі, Бідність ділити й ділити достаток. Хай все залишає і йде куди треба, Хай падає дощ у вікно кришталеве, Хай все перейде, хай йде аж до неба, До неба хай йде, та вертає до мене! (Марії Кордис) ©Ігор Кордис. 07.09.2013