ТІСНО...

Стіни постійні, пусті і на́чисто білі, Білу тримають, по центру із люстрою, стелю. Тісно мені... За вікном, там - дерев заметілі... Вірю весні й хочу бути я вітром із нею. Тісно насправді душі у схованім тілі. Очі розплющені в навстіж відчинений простір. Мов у дзеркалах відбились відтінки і тіні - Діва-весна завітала у погляд мій в гості. Вітер я, вільний, зриваю цілунки-пелюстки; Замкнутий білого простір облишив позаду. Звичне, постійне - ущент розбиваю на друзки. Сам собі свято і будень, і правда і зрада... Постать весни у сім вірші - незвідане, нове; На́чисто біла кімната із часом сіріє. Стереотипів і комплексів скиньмо окови... В жменях - синиці, в руках - журавлі: наші мрії.