Один з епізодів програми "Жди меня"

Ми з тобою єдині у цілому світі, Ми з тобою удвох, ми найкращі й найгірші. Наші життя з тобою прожиті. І я можу писати, про тебе лиш вірші. У дитячий садочок, ходили разом, У школі, за руки тримались таємно. Боровся, у мріях своїх, я за тебе зі злом, І серце своє, дарував тобі чемно. Я дивився на тебе, не зводив очей, Ловив кожне слово, і подих твій ніжний. Ти зіркою була, між днів і ночей, Най краща людинка, і друг дивовижний! Та доля, підступно, наш шлях розділила – Ти пішла в інститут, я пішов воювати. Ти різні науки, без мене, зубрила, А я думав про тебе, і вчився вбивати. Я вижив в Афгані, лише через тебе, Я знав – ти чекаєш, ти любиш мене! Дивився я знову, щоночі, на небо, І бачив у ньому обличчя твоє. І я повернувся, я біг що є сили, Я знав, що чекаєш, кохана моя! Побачив що двері цвяхами, у хату забили, Не знав я де ти, і не знав я, де я! Ходив я навколо будівлі пустої, У вікна дивився, у щілі на стінах. Добре не було, тоді в мене зброї, Коли я стояв, сам один, на колінах. Я не знав що робити, куди мені йти, Чи потрібно, і як тепер жити! Якщо ти жива - як тебе віднайти? І не було у кого, про тебе спросити! Куди ти поділася, де ти пропала? Шепотів сам до себе, солдат одинокий. Ти ж знала, що прийду, ти ж мене теж кохала! Чи з'явився розлучник, цинічний й жорстокий? Я у прірву бездонну, тоді провалився. Неймовірною стрімкість польоту була! Я зник для усіх, і у собі закрився, Ти зникла, і в мене життя, відняла! Я дивлюся на фото, і з ним розмовляю, На ньому є ти, і колишнє життя. Я уже постарів, але досі кохаю, Та немає нажаль, вже назад вороття! Я не знаю де ти, але десь ти щаслива, Я вірю у це, і тому ще живу! У спогадах ніжна моя і вродлива, І таку, все життя, я чекаю й люблю!