Непорозуміння

Бо хто ти для мене? Сторонній. Безумний витвір злої Афродити. Ти не хотів балаканини й шуму, І я змовчу. І це мовчання більше не порушу, Словами, що мідяками сипались в пітьму. Я звикла жить серед своїх ілюзій, рожевих кольорів, і там де ти, До мене не байдужий, та хочеш стати тим, ким ти давно вже є. За що, шановний? Ви ж посміхаєтесь лукаво, не відверто, Ви ж з хитрістю давно уже на "ти ". Ви так печально рідко були відкриті, просто без мети. Я вас за це ненавиджу, Я злюся і роблю те, що й слів зовсІм не варте. Та тільки правда - невловимий Янус, З двома обличчями і кожне з них - твоє. ти ж бо й сказати вмієш так, що тепло, Й спитати те, що вже на язиці. В тобі є "далі буде", оте продовження, обіцянка чи просто глибина. Я не люблю тебе. Любов болить інакше, а зараз це - відбиток, чужих долонь на аурі, у кутику душі. Такі приходять, йдуть, Нічого не лишають, Ні спогаду, ні присмаку жалю. Маленький натяк схованої правди краплинкою гірського кришталю.