Memento mori

За грошима, за вашими статками Є обличчя дітей, їх тисячі. В них у спадку лише по-батькові, Їхні мами не сплять до півночі. У дітей долі посмуговані, І у дні коли труни цинкові Присилали батьків героями, Хлопці більше не чули: "Синку мій!" А дівчатка не були донями... Їхній сум не зітреш медалями. Ви прокляті навіки вдовами, Ваші ночі від сну віддалені. Ви лякаєтесь кожного шороху. Ваша впевненість лиш удавана. І годуючи інших порохом, Розкошуєте на завалинах. За роками роки забудуться. Навіть поле боїв заспокоїться. Діти виростуть і зістаряться. Але біль їхній не загоїться.