Набридло

Набридло дивитись, як дощ надворі Змиває в болото всю радість життя, Лишає для нас лиш тривожні пісні, А щастя несе у гірке забуття. Набридло дивитись, як вітер прудкий Із силою дме й забирає кохання, По собі лишає лиш запах гидкий, Рвучи гострим лезом сердець поєднання. Набридло дивитись, як блискавка хоче Напитися болю твого і жалю, З людської душі вкрасти совість для ночі Й змінити її на жорстокість свою. Набридло на твою байдужість дивитись, Сподіватись на краще, чекати чогось, Бачити в снах лиш тебе і любити, І знати, що ти вже кохаєш когось. І як ти накажеш мені жити далі? Звернутись до блискавки, вітру, дощу? Нехай заберуть усі муки й печалі, Нехай допоможуть. І я все прощу. Кохання – це птаха не наших очей, Це мука солодка, це неживий сад. Людина не бачить правдивих речей Й не чує потрібних для неї порад. Для мене кохання – це небо високе, І там не боюся літати я вже. Для мене кохання – це море глибоке, І шторм чи гроза не злякають мене. Я хочу забути, хоч щодня звикаю, Я хочу сміятись, та в серці є плач. Ти поруч сидиш, але потім зникаєш, Не можу так більше. Прощай і пробач.