щастя

влітку, коли на вулицях не залишається нічого вологого від сухості сонця коли там з*являються люди лише, аби купити води та вентиляторів, і виходять зі своїх будинків лише після заходу сонця, вона бродить вулицями в пошуках свого щастя, яке ніколи їй не дістанеться. бо це літо. восени, коли на руках багатіїв нагріваються їх обручки, а на шиях - ланцюги від вересневого сонця, що спалює і їх, і листя опале з довголітніх дубів. коли на вулицях з'являється бабине літо та люди починають скаржитись на безперестанні дощі, вона рідко коли залишається вдома, ходить вулицями під теплим дощем і шукає загублене поміж дубового листя та опалих каштанів своє щастя. взимку вона лишається вдома. перезимовує зиму. п'є гарячий чай з цетриною і шукає своє щастя в книжках, які дістались їй від дідуся, який свого часу був мандрівником. весну вона проводить в бібліотеках, вивчаючи місцевості, де можливо знайти щастя. подорожує щороку і шукає його там. і я не в силах пророкувати їй хоч якусь долю. це її життя.