Інфіз

Дощ із снігом, сильний вітер. Ми ідемо в інститут. Нам так хочеться радіти, що вчимося саме тут. Але щастя щось немає - перша пара в нас футбол, руки й ноги відмерзають, ну а ми - на стадіон. Зразу ж руханку зробили, ноги й руки покрутили, пострибали, походили, ще здавали нормативи. Зуб на зуб не попадає, біжимо у роздягалку, місця знов не вистачає, не встигаємо на пару. Інститут у нас "культури". Це помітно, де не глянь, інвалід стояти буде, якщо зайдемо в трамвай. А гуртожиток на диво в нас "найкращий" - просто рай, всі живуть, як на квартирах, а про воду й не питай. Все у нас не так, як треба, адже наш це інститут. НАМ ТАК ХОЧЕТЬСЯ РАДІТИ, ЩО ВЧИМОСЯ САМЕ ТУТ!