Шепіт

Шепіт. Шепоту завжди бракує. Прошептавши – розбуди мене, Шепотом тихим, з кінця тунелю Твій клич у явність поверне.   Шепіт, манить він - аж неможливо! Такий прекрасний, барвистий, ніжний, Як доторк чиїхось шовкових рук. Пронизує все тіло, і так наживо! Дарує мить коротких розлук.   Шепіт. У шепоту своя мова, Яка так глибоко та легко огортає, Струмом по спині пронизує наскрізь І кожну волосинку, клітину зачіпає, Шепіт – він завжди, шепіт - він ускрізь.