***

Двері зачиниш у темно-прозору кімнату, Її ми заповнимо двоє і трішки імла. Сонця не пущу, я жадна тебе віддавати, Ти тут, то навіщо мені ще чужого тепла? А сонце й не гріло, лише обпікало свідомість, Безмежно далеко воно, а я бачу щодня. А ти де?Десь тут? У думках настає невагомість, Обмеженість щастя на фоні чудесного дня. І ніби все добре, і літо таке навіжене, І щось таке схоже на нові якісь почуття. А справді? То сонце, жахливе й таке непрощенне, Готує до страти мене - до наступного дня. І так було довго, і було нестерпно противно, А я божеволіла від намагнічених фраз. Буде все добре, а добре того і не видно. Клітка думок, навіть сил вже нема для образ. Все закінчилось у темно-прозорій кімнаті, Вийшла з кімнати і ця непорочна імла. Я так стомилась, ти можеш мене заховати? В твоїх долонях я місце для себе знайшла…